Ця жіночка, розповість про те, які жахіття вона пережила у Харкові, коли російська армія вторглася до України, у ті дні Хархів жахливо бомбили, але вона змогла вибратися звідти, - розповідає журналіст Сергій Медяник.
Ми з перших днів бачили усі ці жахіття. 24 лютого, десь о 5-й я почула страшений вибух, вийшла на балкон.
Цей мікрорайон де я живу дуж близько до кордону з Росією, це було дуже страшно, полум'я до неба, цей звук, це було жахливо.
Я злякалась, схопила документи, якійсь рюкзачок у мене стояв, дочка у мене живе через дорогу, недалеко, у неї на 5-му поверсі квартира, у мене на 9-ому.
Усе дрожало, горіло, я вибігла на вулицю, побачила поліцейську машину, підійшла до них, плакала, спросила у хлорпців: "Що це таке?", кажуть - війна.
Прибігла до дочки, стріляли кругом, люди на вулицю вискакували, було дуже, дуже страшно.
Ну усе, Харків з цього дня бомбили кожний день. Бомбили вони з інтервалом півгодини, як по часам.
Жутко, бачили як взривалися ракети, як летіли літаки, бомбили. Це звук такий, знаєте як, бджола, а потім вибух, полум'я, не передати.
Два рази ми ходили, до людей, нам пускали, у підвалі ми сиділи, а потім дома сиділи, у тамбурі, бо вже потім до підвалу не ходили, бо там було страшно, будинки панельні, якби він зложився, там би усіх похоронило, як у Маріуполі, у театрі драми.
Останьою каплею було, коли 6 березня, вони бомбили селище П'ятихатки, там де знаходиться ядерний реактор, українського технологічного інституту, і бомбили майже 3 години.
Будинок ходуном ходив і усе, ми вирішили, що це неможливо, що дуже страшно, ми спали дві неділі одіті, у куртках, у сапогах, просто лягали на якійсь 10-20 хвилин і була перерва маленька, вискакували щось там випить чаю.
Вода була Слава Богу, не було світла, у нас у Харкові було дуже холодно, до 10-12 градусів, було холодно, дуже холодно.
Телефони здохли, інтернету не було, дякувати, чоловік виставив якійсь агрегат, акумулятор, щось таке і ми ходили на вулицю, заряджали телефони, щоб якийст зв'язок.
Дома була якась їжа, потім закінчилась. ми ж не думали, що завтра буде війна, пішли, рядом з нами були магазинчики, мікрорайон у нас достатньо великий. Почалась бомбьожка, а ми вже стояли 5 годин, звісно нікуди не тікали, ховаючись, притулялись до стінки.
Потім зайшли у магазин, купили картоплю, масло, що було у наявності, додому теж йшли під бомбоударами.
Один раз з дочкою попали під осбтріл, вийшли по якихось справах, а тут стріляти почали, ці 300 метрів, я думала, що це останні хвилини, у моїму житті, тому що ми бігли, навкруги щось стріляло, щось летіло.
А наш мікрорайон, так получається, трошки вище, а ви напевно усі чули Сєвєрна Салтовка, про неї кругом пишуть у новинах, а вона чуть нижче і ми бачили цей район, коли там попадали воєнні снаряди, чи літаки бомбили.
Стоїть 12 поверхів дім або 16 і спалахує як свічка, я не знаю як люди звідти бігли, як можна вискочити з цього будинку, палало усе, горіло усе, дрожало усе страшно.
Якось вночі, ми не включало світло, летів чи гвинтокрил, напевно не літак, бо він дуже низько летів, стріляв і було видно, летіли снаряди, було дуже страшно.
Це усе горить, а зараз, ось ми думали виїхати 8 березня, але не змогли виїхати, було дуже багато людей і нам сказали, що з собою нічого брати не можна, ні сумок, ні валіз, тільки рюкзачки, щоб можна було зайти у вагон.
Просили залишати на пероні, ми їхали потягом Харків-Львів до Тернопіля, люди їхали навіть стоячи, навіть у тамбурі.
Нам сказали, хто хоче їхати, залишились місця лише стоячі і ми 14 годин їхали на стоя, а якщо не було сил, сідали на підлогу потяга.
Ця одежа, це нам вже тут дали, кофтонки, штани, ми виїзжали, було холодно, були у зимникх куртках, шо було на нас і усе.
У нас у рюкзасках були сухарі, вода, та бутерброд і більше нічого, приїхали у Теребовлю, тут вже нас погодували.
Зараз я спілкуюсь зі своїми сусідами, з тими хто залишився у Харквоі, але ця Сєвєрна Салтовка, там майже нічого не залишилось цілого, там стоять лише обгорілі будинки.
Вон усе стріляють, розстріляли театр, бібліотеку Короленко, храми, усе зруйновано.
На мойому мікрорайоні згоріло дві школи, садік там де ходила моя дочка, будинки, магазини.
Сусідка розповіла, люди стояли у черзі до супермаркету, щось туди залетіло, чи снаряд, чи ракета, люди впали на підлогу, хоч живі залишились.
А інша коліжанка розповідала, ії сусідка вийшла на вулицю з сином, хоч на хвилинку, коли була тиша.
Ліфти не працюють, потрібно з верхніх поверхів піша спускатися, води нема, тепло відрізали відразу, з перших днів, тому що вони снарядами перебили труби.
І вони вийшли, а тут якраз давали гуманітарну допомогу, їх там відразу розстріляли, десь 15 чоловік загинуло.
Це дуже лячно, це дуже лячно, я не можу...
Телефонуйте у нашу редакцію та повідомляйте важливу інформацію: +38 044 362 90 11.
Просимо вас про фінансову допомогу для наших журналістів та інформаційну боротьбу з російськими окупантами: 4441 1144 1008 2620 или PayPal: info@apravda.com