Директор Олена Ткачук: У Теребовлянському коледжі культури та мистецтв прихистили 300 біженців. Відео

Новости 23.05.2022

На Тернопільщині в гуртожитку Теребовлянського коледжу культури і мистецтв прихистили майже триста тимчасово переміщених людей. Про це розповіла Суспільному виконувачка обов’язків директора закладу Олена Ткачук. За її словами, здебільшого – це жінки з дітьми, але є й чоловіки. Зараз вони безкоштовно роблять ремонт у помешканні.

У ванній кімнаті гуртожитку працюють переселенці Ігор і Костянтин. Вони замішують розчин, а потім штукатурять стіну, на яку згодом укладуть плитку. Ігор розповідає, що в гуртожитку не живе, але приходить допомагати, оскільки роботи в Теребовлі допоки знайти не може. Харків покинув після тижня обстрілів.

"Зрозуміли, що необхідно виїжджати з дому, коли навпроти будинку впав снаряд. Тоді вже терпіння лопнуло і всі поїхали. Ми добиралися майже тиждень, тому що були величезні затори, бо й з інших міст люди масово виїжджали, і це дуже страшно. Тут ходив, питав, щоб знайти якусь роботу. Але роботи в невеликому місті немає. У коледжі з'явилася можливість допомогти з ремонтом. Зараз такий час, що потрібно допомагати кожному, тому, як уміємо, так і допомагаємо", – каже чоловік.

Чернігівець Костянтин розповів, що дружину і маленьку дитину вивіз за кордон, а сам залишився в Теребовлі. За тиждень планує повернутися до рідної домівки.

"Спогади дуже страшні. Коли на дорозі за двісті метрів від твого будинку стоїть танк і веде обстріл, коли ти сидиш у підвалі, а над тобою здригається будинок. Десь до тижня неможливо було вийти з підвалу, виходиш на хвилин 10-15 і знову обстріли… Це дуже страшно. Але потрібно повертатися до життя, відновлювати місто рідне".

В іншому блоці гуртожитку працює киянин Віталій. Чоловік нарізає плитку та вкладає її у ванній кімнаті. У Києві працював на будові. До Теребовлі переїхав з дружиною та двома дітьми: одній –10 років, іншій – 8 місяців, каже чоловік.

"Рано-вранці прокинулися від вибухів біля дому. Ми живемо в Святошинському районі, за десять кілометрів від Гостомеля. Коли почалися вибухи, дружина розбудила дітей. Ми, звичайно, всі перелякалися, спершу не зрозуміли, що відбувається. Тут почали по телевізору говорити: "Війна".

У Теребовлі ми дуже сильно дивувалися, наскільки тут добрі люди. Ми не звикли до такого, що нам хтось допомагає, хтось щось дає. Для нас це було перший раз, насправді. Ми шукали в цьому якийсь підступ, а насправді його немає".

В одній з кімнат гуртожитку живе харків’янка Ірина. Говорить, війна в рідному місті почалася 25 лютого. Жінка пригадує, як бомбили мікрорайон Салтівка, де її помешкання.

"Палало все. Будинки, як свічки горіли. Ми бачили, як злітали ракети, ми чули і бачили літаки, які бомбили. Звук такий «зззз» і за ним – полум’я, вибух. Страшно, дуже страшно. Все тремтіло. Бомбили з інтервалом по пів години і по годині. Відбомбились, якийсь перепочинок трішечки, і знову бомбардування, і знову...

Це було два тижні підряд. Було дуже страшно, коли злітала ракета, ми це бачили. Така точечка, як літак, злітає, і потім – вибух, полум’я аж до неба. Дуже страшно… Ми їхали до Тернополя, стоячи в тамбурі, чотирнадцять годин. Людей було дуже багато, з дітками. Стояли плече до плеча".

Вікторія та її двоє синів приїхали з Києва. Владиславу – 3 роки, Павлові - 13. Поки чоловік захищає Київ, вони живуть у гуртожитку в Теребовлі. Коли Вікторія згадує про початок війни, не може стримати сліз.

"24 лютого, коли почалися вибухи, ми були вдома. Чоловік зібрав нас швиденько, і ми поїхали на територію військової частини, бо бомбосховища в нашому домі не було. У військовій частині пробули до третього березня. Спочатку ми були в підвалі, нас сховали в бомбосховище, зовсім непідготовлене, але…Однієї ночі до нас туди намагалися зайти диверсанти з автоматами. Вони не йшли туди, де військові, а йшли туди, де діти… Страх за дітей досі залишився", – розповіла жінка.

"Були перші дні вдома. Ховалися у ванну, тому що дуже сильно бахкало, стіни здригалися. В мене в кімнаті старі вікна, то вони дуже тряслися під час вибухів", – говорить син Вікторії Павло.

Директорка коледжу Олена Ткачук розповідає, почали заселяти переселенців у гуртожиток в перші дні війни. Тут також збирають усі необхідні для людей речі та продукти.

"Я хочу подякувати всім українцям, всім западенцям, що вони так дружньо відгукнулися на нашу спільну українську біду".